Балдомеро Фернандес Морено. Поет і вулиця

Поет і вулиця

Не кажи, матусю:
— Синку, залишись...

повечеряй з нами
і лягай поспи...
Як же я любила,
як ти був малий,
споглядати личко,
вид рожевий твій...
Я молила Бога:
хай не зна біди,
живе до ста років
здоровий і міцний.
Зносила й до Діви
ревні молитви:
нехай синок розрадить
мої похилі дні.
Хай такий не буде,
як ті чоловіки,
що тиняють барами
цілісіньку ніч...
Бог мене карає.
— За які гріхи!?—
Не кажи, матусю:
— Синочку, лишись...—
Кличе мене вулиця,
мені треба йти...
Болить мені, мамо,
і такий той біль,
що ні тобі, ні иншим
його не зрозуміть,
а отам, на вулиці
так добре мені!
Що за біль, питаєш?
Хто зна, звідки він.
Але мене змушує
бігти, потім йти,
аж поки не впаду
геть лишившись сил...
Кличе мене вулиця,
й підлягаю їй...
Як торкнуться бруку
стопи мої легкі,
сповняють мене рими,
линуть звідусіль...
Ех, вулице-вулице,
я гульвіса твій!
Ноче моя, ніченько,
як солодко п’яниш!
Ніч, поет і вулиця —
коханці навісні...
Кличе мене вулиця,
кличе мене ніч...
Тепер бувай, мамо,
я маю цвісти!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Балдомеро Фернандес Морено. Повернення

Повернення
 
Сьогодні ми з вами, подруги,
прогулялися до лагуни.
 
Святково прикрасили берег
ваші яскраві сукні.
 
Вода була фіялкова,
а місяць білий і круглий.
 
На зворотнім шляху гомоніли:
У мене холодні руки...
 
У мене геть мокрі коси...
Хоч розвіяний, я вас чув.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Балдомеро Фернандес Морено. В цьому домі сімдесят десь балконів буде...

В цьому домі сімдесят десь балконів буде...
 
В цьому домі сімдесят десь балконів буде,
сімдесят — і жодної квіточки нема.
Що із ними, Боже? Що вони за люди?
Не люблять барви й пахощі? В серцях у них зима?
 
Від старого каменю голизни одвічної
на балкони їхні чорним сумом віє!
Хіба немає в домі закоханої дівчини?
Хіба нема поета, зануреного в мрії?
 
Ніхто не хоче бачити за вікном частину
життя, спостерігати, його стани плинні?
Як плетуться ружі по білому камінню,
а на чорних ґратках розпукують жасмини?
 
Таким не треба птаства, і жодного мистецтва,
таким недоступна і любов сама.
Ніколи від цілунку не скинеться їм серце...
 
Сімдесят балконів! І квіточки нема!
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)